Попередня версія сайту та архів данних

 

Приймальна тел/факс (263) 2-16-34

e-mail: pmrada@ukr.net

< Велопоїздка. Запрошуємо до активної участі
05.09.2017 09:32 Вік: 259 days
Категорія: Увага!

Рідне місто. Перемишлянам – 580!


24 серпня перемишлянці відзначать не лише День Незалежності, а й 580-річний ювілей свого міста! Кореспондент "НД" зустрівся із мером Перемишлян Олександром Зозулею, аби означити перспективи та сучасний стан міста. Найкраще це вдається якраз перед ювілеєм... 

«Тихий» ювілей

 - Перемишляни "тихо" підійшли до свого 580-річчя. Без гучних заяв, приготувань, виготовлення пам'ятних знаків... 

Переконаний, що роботу до ювілею треба проводити щодня, потрохи, - розповідає Олександр Зіновійович. - Малими кроками змінювати місто. А стахановські темпи, грандіозні приготування за кілька місяців - не завжди бувають результативними. Ніколи не знаємо, яка наша ідея і коли стане успішною. Тому постійно треба працювати, у тім числі і "на поличку" – працювати з проектами, документацією. Відкривається «вікно можливостей» - фірточка, і ти готовий. Ти у ту фірточку зайшов і зреалізував заплановане. Якщо ти не готовий, то навіть через поріг не переступиш. 

Наведу приклад. Нарешті закінчуємо майданчик зі штучним покриттям у парку ім.Б.Хмельницького. Коли виникла ідея будівництва цього майданчика – то це сприймалося багатьма, як фантастика. Була розмова зі спорстменами, з о.Віктором Мельником, який пропонував реалізувати це на громадських засадах. Згодом була зустріч із молодими архітекторами з Перемишлян. Запропонував їм: намалюйте, як ви бачите оцей парк? У результаті бачення парку з’явилося у Тараса Городечного, який тоді був ще студентом. 

 Ця ідея з’явилася чотири роки тому, а реалізується донині. І погляньте, скільки сьогодні дітей уже там відпочиває. 

Місто, як книжкова шафа... 

У Тараса Прохаська є дуже влучне порівняння міста із книжковою шафою. Полички – це вулиці. Книжки – будинки, сім’ї, які у них живуть. Кожен пише свою історію, яка плавно вплітається у історію міста. Порівняння міста із книжковою шафою, будинків із родинами – з книгою, - це воно так і є. Бо кожен з нас живе у цьому місті, у більший чи менший спосіб кожен залишає якийсь слід. І приємно, коли за якийсь період часу хтось скаже: дуже добре, що така-то людина мала до цього дотичність… 

- Це ще називається історична пам’ять міста, яка вкарбовується у камені, архітектурі…

- І наших діях. Приємно, як згадував про Перемишляни Адам Ротфельд. Він має позитивну думку, бо це місто його дитинства. Хоч це дитинство і припало на важкий воєнний час. 

580 років… То є перша письмова згадка. Ніхто з істориків достеменно не дослідив, коли і ким воно було засноване. Тому це ще попереду.

А чи має місто перспективи? Місто буде завжди: менше чи більше. Але дух міста, як економічного центру, тут залишиться. 

Зараз багато розмов про новий адміністративний поділ, ОТГ. Мій колега - міський голова Жовкви якось сказав: що ви ділите, ви подивіться, куди люди їздять на базар. Це найкраще показує, де є центр економічного життя. Там буде рано чи пізно і центр громади. 

- Через 20 років - 600-річний ювілей Перемишлян. Яким Ви бачите наше місто через 20 років?

- Чесно кажучи, не думав над цим питанням. Гарним, красивим, квітучим. З гарними дорогами, з молодими усміхненими людьми, які будуть тут жити…

- А залишаться тут молоді усміхнені люди?

- Звичайно. Життя є просте. Ніхто не сподівався, що буде такий будівельний бум розвитку Винник, як зараз. Але земля - ресурс вичерпаний. Там просто стане тісно. Якщо покращувати транспортне сполучення на Тернопіль, Куровичі, Рогатин і комунікація із Львовом чи іншим містом стане легшою..., - то у нас є добра перспектива.

Де буде промзона?

Я вважаю Перемишляни тихим містом, де спокійно можна відпустити дитину до школи, не супроводжуючи її від дверей до дверей. Це безпека і це теж є дуже важливо. 

Інша справа, що зараз ми повинні зробити усе для того, щоб знайти і затягнути сюди людей, які готові вкласти у якесь виробництво. Важко говорити, що ми тут зробимо інвестиційний острівець і усі гроші прийдуть до нас. Важко відокремити перемишлянську ситуацію від загальноукраїнської. Ми маємо зараз недовіру. Але також треба із цим працювати. Постійно звертаються люди, які шукають такі території, як у нас. Востаннє приїжджали люди із Новогродця (Польща). Шукали місце під швейне виробництво для автомобільних аксесуарів. Були два власники, подивилися, подумали… У таких речах, як вкладення коштів, не може бути поспіху… Але над цим треба працювати.

Стосовно розвитку промисловості, то завершення роботи над новим Генеральним планом нам теж дасть перспективу. Бо по дорозі на Унів пропонується так звана промислова зона. Зона логістики, транспорту, де можна буде запропонувати ділянки під розміщення підприємств. Так, як для нас, то була б актуальною тема переробки с\г продукції. Ми зі свого боку маємо запропонувати територію - з комунікацією, дорогою, на прозорих умовах. 

 Зараз відкриваємося до Європи, починаємо торгівлю. Не може так бути, що «ЕКУ» буде єдиним найбільшим підприємством Перемишлян і району. Бо зараз так є – один великий "ЕКУ" і багато малих підприємців, які або самозайняті, або мають невелику кількість працівників. 

Тому це шлях на перспективу. Життя змінюється дуже швидко. Прийде хтось і сюди, а ми до цього повинні бути готові. 

Краще, ніж Бережани…

- Яке найбільше досягнення у місті, вважаєте, варто згадати перед ювілеєм?

- Важко щось виокремити. Але для мене важливим є те, що місто почало змінювати своє обличчя. Коли люди незаангажовані, які не знають перемишлянських перипетій, їдучи містом, зауважують, що Перемишляни виглядають краще, ніж славне місто Бережани, то для мене це є відзнакою роботи усього нашого колективу – і міської ради, і депутатського корпусу, і наших партнерів. 

Це визнання, що місто міняється. У 2010 році було посвячення місця під пам’ятник о.Ковчу. У 2011-ому почалися роботи, у 2012-ому - завершення і велика посвята. Скільки то було критики і зауважень, що не там, не так і т.д. Але тепер я тішуся, коли бачу там багато молоді з дітьми… 

Якось зауважую - стоять біля пам'ятника люди. З'ясовується: екскурсія з Дрогобича. Цікавляться о.Омеляном Ковчем. Щасливий, що я мав до того стосунок і частинка моєї роботи там теж вкладена. Це приклад того, що місто можна змінювати. 

Мали можливість зробити за кошт бюджету одну сторону тротуару. Бачу - люди з того задоволені і питають, коли будуть робити іншу сторону. Збираємо гроші та й будемо робити... Люди хочуть жити у комфортному місті. 

«Золочівським» шляхом

- А що не вдалося зреалізувати, хоча є конче необхідним для Перемишлян? 

- Проектів у нас було багато. Ми ніколи не даємо проект в одне джерело. На державний фонд охорони навколишнього середовища, на обласний, державний фонд регіонального розвитку і т.д. – десь та й «вистрілить». Вважаю, що це неправильно, що у серпні ще не маємо результатів за проектами, які подавали на конкурс у січні. У нас там є два великих проекти: завершення каналізування вул. Липова Алея і каналізування - бічних вулиць між Чуперносівською і Зеленою. У цьому є негатив. Якщо гроші прийдуть у жовтні, то добре, а якщо пізніше - доведеться виконувати роботи за несприятливих погодних умов. 

Напевно, більше грошей хотілося б на житловий фонд. Бо люди не хочуть створювати ОСББ, мотивуючи тим, що поганий стан будинків. З іншого боку, ми не маємо достатніх коштів і ніхто їх давати не буде на відновлення житла. Маємо такий парадокс: будинки і квартири – приватизовані, а люди сподіваються від міста грошей на ремонт. Золочів пішов шляхом провадження програми ПРООН, де 50% дає ПРОООН, 45% – місто, 5% - мешканці – і починають створення ОСББ та ремонтні роботи . 

Маємо сьогодні 148 будинків, які є на балансі «Комунальника» і люди нарікають на послуги. Пропонуємо – створюйте ОСББ і єдину послугу, яку маєте платити, це вивіз сміття, решту - на ваш розсуд. Тому, вважаю, у цьому напрямку треба працювати. Звичайно, місто може допомагати. На засадах дофінансування проводити ремонтні роботи. Але і власники житла мусять долучатися… 

- Що б Ви побажали мешканцям Перемишлян у переддень Дня Незалежності та Дня міста?

- Сьогодні ми живемо у непростий час, час відкритої агресії з боку Росії, час політичного протистояння, час реформ та змін. Тому бажаю усім перемишлянцям мирного неба над головою, родинного затишку, любові, впевненості у завтрашньому дні. І де б ми не були, щоб завжди з радістю поверталися у рідне місто.

М.Назарчук

 

Інтерв’ю газеті «Нова доба», № 33, 17 серпня 2017 р.