« …Він був людиною Божої Волі і мужем молитви…»

   25 березня 2014 року минуло 70 років із дня смерті блаженного священномученика Омеляна Ковча. З цієї нагоди, Прес-служба Стрийської єпархії поспілкувалася зі священиками, які душпастирювали і душпастирюють в Перемишлянах, де отець Омелян служив понад 20 років.

   У 1912 році зголосився на місійну працю в Югославії. У 1916 році повернувся до Галичини. У 1919 році вступив до УГА і став польовим духівником Бережанського Коша. Від 1922 року став довголітнім парохом м. Перемишляни на Львівщині. У червні 1941 року НКВС арештували отця і його двох доньок, але їм пощастило врятуватися.

   В концтаборі отець і надалі сповняв свої священичі обов’язки та допомагав людям гідно прийняти смерть, яка їх неминуче чекала. Після Різдва 1944 року о. Омелян важко захворів. 25 березня 1944 року через важку хворобу о. Омелян Ковч помер.

   В червні 2001 року під час пастирського візиту в Україну Святішого Отця Івана Павла ІІ о. Омеляна Ковча було проголошено блаженним Католицької Церкви.

   24 квітня 2009 блаженний Омелян Ковч був проголошений покровителем священиків Української Греко-Католицької Церкви.

Ми живемо в дуже цікавому світі, який пишається високими школами і знає багато прекрасних і гарних слів, але також живемо в часі інформаційної війни, в якому є дуже важко відрізнити добро від зла. Однак існує таке поняття як сила правди – це тоді, коли не маючи жодних фактів чи джерел про те, що є правдиве, ми робимо вибір в сторону правди, а отже, в сторону Христа.  Власне, таким був о. Омелян Ковч – як говорив так і жив. Умів відповісти на потреби часу, завжди знаходив відповідні слова в різних ситуаціях його життя, в реаліях, яких він жив, що були набагато складніші, ніж ті, в яких живемо ми. Це людина, яка йшла дорогою Церкви, а дорогою якою йде Церква – це гідність особи. Він знав свою гідність: людську, християнську, священичу, і міг відстояти її, навіть ціною власного життя. Тому, для нас постать Омеляна Ковча не є просто повчальною, це не є тільки взір на іконі, це -  його реальна присутність в нашому житті, яку дуже багато хто відчуває. Для нас, українців він є важливим також і  тому, що вмів любити своє, вмів навчити інших любити своє, але ні в якому разі не ненавидіти чуже.

Офіційно покровителем душпастирства УГКЦ, отець Омелян став після рішення синоду нашої Церкви, а це, безперечно, є діянням Святого Духа. Ми знаємо багато святих католицької Церкви, а своїх менше. Для нас ця постать є близька по часу – ще живі ті люди, які знали його особисто  і  можливо, щоб переосмислити цю постать до кінця нам буде потрібно ще не один рік. Він був людиною Божої Волі, мужем молитви і як людина Божої Волі він умів відчитувати знаки часу. Тому ця особа є для нас унікальною. Як добрий сім’янин він також є взірцем для кожного священика, бо віддавши у руки Божої Волі життя своєї дружини (померла у 1939 р. і похована в Перемишлянах), сам виховував шестеро дітей, але зумів подбати і про тих, за кого кожен священик відповідатиме перед Богом. Тому, ці риси є будуючими і покріпляючими для кожного священика нашої Церкви і ми є вдячні йому за це. Крім того, його постать є особливо потягаючою. Свідченням цього є численна присутність священиків на прощі до Перемишлян.

Суспільство ніколи не перестане потребувати живих прикладів, живого свідчення і, як каже псалмопівець: «Я не вмру, а житиму і оповідатиму про діла Господні». Таким є і наш покровитель блаженний священномученик Омелян Ковч. Він, як українець і патріот, свій патріотизм перейняв від своєї родини. Суспільство потребує бути здоровим, а здоров’я для суспільства дають особи жертовні. Жертовністю та святістю інших людей суспільство оздоровлюється.

Отець Омелян Ковч жив у дуже непрості роки. Він любив все українське і вмів передати його іншим: в першу чергу своїй родині, а відтак і цілій пастві. Сьогоднішнє суспільство переживає доволі складні часи і якісь інші виховні моменти відходять на другий план, бо коли приходить війна – виховання, практично, призупиняється. Виховувати потрібно до війни, але тим не менше, ростуть наші діти і ми самі виховуємося доти, доки будемо жити. І тому, щоб краще пізнати постать о. Омеляна, раджу всім прочитати книжечку «За Божі правди і людські права», яку написала його дочка. Живучи в непрості часи, потрібно брати приклад як жити так, щоб залишитись  собою, зберегти людську гідність і мати силу жити далі. В той час, коли після першої світової війни на захід України прийшла Польща, він захищав українців від поляків, згодом рятував поляків від радянського режиму, а під час Другої світової війни він допомагав євреям, рятуючи їх від німців. Отже, рятував людей від шовінізму, від нездорового мислення, від відсутності всякого людського права – захищав людські права і Божі правди.

Порівнюючи тодішній і теперішній час, можемо сказати, що зло, коли уособлюється чи матеріалізується, тобто коли приходить війна, на пограниччі між добром і злом стоять дві ключові фігури: Церква з її молитвами і військо з його зброєю.  Омелян Ковч був світлою постаттю, яка ставала на пограниччі між добром і злом і сила його віри ламала пекельні ворота. Читаючи книгу «За Божі правди і людські права», можемо сказати, що він загинув не просто за те, що рятував представників якоїсь одної національності – він хрестив і наближав їх до Божого Царства і дуже прагнув, щоб кожна душа, навіть перед лицем смерті знайшла Господа. Був готовий віддати за це життя. Але він також загинув за гідність нашої нації, нашого українського народу.

Будучи делегатом повітового з’їзду у Золочеві  в 1943 році, о. Омелян Ковч заявляв про існування програми Третього Рейху, згідно якої першими жертвами нацизму стають євреї, а пізніше українці. На той час ця програма була маловідомою і можемо здогадуватись, що інформацію він мав з дуже непростих джерел. Цією інформацією, на той час володіли відповідні українські патріотичні структури, з якими отець підтримував зв'язок. Саме такі виступи проти політики Третього Рейху і стали причиною арешту о. Омеляна, оскільки німцям було однаково: вбивати охрещених чи неохрещених євреїв. Тому, бачимо, що він переживав за кожного, хто в той час боронив українське суспільство і українську гідність.

Роками, у світовій свідомості витворювався негативний образ українця. До сьогоднішніх подій, про Україну, навіть на міжнародному рівні, мало хто говорив щось добре. Тому, ми повинні в особливий спосіб, всіх українців, які ставали чи стоять в обороні людської гідності цінувати і звертати до них свої молитви, а особливо до покровителя нашого священства о. Омеляна Ковча.

Постать о. Омеляна для всіх нас є промовистою насамперед тому, що він унаочнив для всіх його сучасників і нащадків приклад Доброго Пастиря, був людиною, яка вміла гуртувати людей довкола себе. Отець Ковч був великим патріотом своєї Батьківщини, вмів співчувати людям і в тих складних обставинах, в яких він жив завжди допомагав людям, які тієї допомоги потребували. В своїх проповідях, а також життєвим прикладом, отець Омелян завжди показував гідність українського народу, однак завжди закликав любити тих, які нас оточують.

Отець Омелян Ковч для мене є насамперед взірцем доброго священика, священика одруженого, який попри те, що мав родину, був батьком шести дітей, не забуваючи про це ставив, однак, на перше місце службу Богові та ближньому. Навіть маючи можливість звільнитися, він вибрав шлях концтабору «Майданек», де став духовним отцем для багатьох людей різних національностей. І  саме це вміння бути духовним батьком своїм вірним в будь-який обставинах робить блаженного Омеляна прикладом наслідування для всіх священиків нашої Церкви.

Для мешканців міста Перемишляни отець Омелян є «святим, який мешкав серед нас». Є ще люди які пам’ятають його за життя. Тому, в Перемишлянах почитання о. Ковча є дуже поширене. Кожної п’ятниці після Літургії, в нашому храмі служиться Молебен до блаженного Омеляна і читаються молитви на уздоровлення. 2004 року з м. Любліна, з концтабору «Майданек», де загинув о. Омелян було привезено його мощі, які перебувають в наших храмах. До Перемишлян відбуваються численні прощі, в тому числі й міжнародні. В 2012 році, в нашому місті блаженному Омелянові було відкрито пам’ятник. Час від часу, особливо у Великому Пості, в лісі, поблизу Перемишлян проводиться Хресна Дорога, присвячена о. Омелянові.

Насамперед – це для мене велика честь. Як для священика і душпастиря, о. Омелян для мене є прикладом для наслідування та безперервного вдосконалення. Ми є просто зобов’язані п родовжувати і розвивати те служіння, яке провадив о. Ковч, розвивати його і провадити парафіяльну громаду в тому ж дусі глибокої віри, щирої молитви, і любові до Бога і ближнього, яких він вчив своїх парафіян.

Особисто для мене найбільш важливою рисою о. Омеляна є його жертовність. Він ніколи не шкодував себе, ніколи не зважав на конфесійні, культурні, національні відмінності між людьми, завжди старався бути доступним для всіх. Знаємо, як о. Омелян жертвував сім’єю для парафії. Тому його жертовність для мене є його найважливішою рисою.

В нашій парафії є кілька основних напрямків почитання о. Омеляна Ковча. Це молитовний і духовний, а також просвітницькі напрямки. В нашому храмі відбуваються богослужіння до священномученика Омеляна: молебень, акафіст, молитви на уздоровлення. Щорічно, спільно зі школою ім. О. Ковча організовується урочиста Академія, присвячена блаженному. В 2013 році започатковано спортивні змагання з міні-футболу серед молоді, на кубок о. Омеляна Ковча. 30 березня цього року, в Народному домі м. Перемишляни заплановано провести виставу на честь о. Омеляна. Також стараємося зробити постать блаженного для молоді нашої парафії.