25 жовтня 2014 року у Львівській опері відбулися урочистості з нагоди відзначення 25-ої річниці свободи Української греко - католицької церкви та церемонія вручення відзнаки Блаженного Священномученика Омеляна Ковча
Неповторна аура Львівської опери, величний духовний спів, віртуозна гра симфонічного оркестру….І щире слово , яке лунало зі сцени, змушуючи переосмислити певні цінності, по-іншому сприймати щоденні клопоти і бути достойними Тих, кому , власне, і була присвячена урочистість. Серед них відомі імена - отець Омелян Ковч , митрополит Андрей Шептицький, і менш відомі – Мустафа Джемілєв, Юзеф Міхалик, і взагалі невідомі широкому загалу – Марія Матвіїв, Михайло Шевчишин, Джеймс Темертей, і ще сотні тисяч інших імен, які не були названі…. Але «Подвиг кожного з них здатний змінити націю».
Організатори академії – Українська греко- католицька церква та Комітет із вшанування пам'яті Блаженного Священномученика о.Омеляна Ковча - під час проведення свята зуміли вдало поєднати величність і щирість, урочистість і простоту, історію і сьогодення.
Урочистості розпочались фрагментами документального фільму про відродження Української греко-католицької церкви. Після закінчення прозвучав антифон Артемія Веделя «До тебе, Господи, взиваю» у виконанні муніципального камерного хору «Київ», Львівського муніципального чоловічого хору «Гомін», жіночого хору Львівської консерваторії, Галицького академічного камерного хору(до слова, один з хорів був на сцені , а інші - на третьому балконі). «До тебе , Господи, взиваю» - величний, урочистий спів проникав, здавалось, у найпотаємніші куточки душі, зворушував, дарував відчуття єдності і з Богом , і з людьми.
А далі - слово Блаженнішого Святослава, глави УГКЦ : «Святкуючи – згадуєм…» - непростий час, коли церква була у підпіллі; мужніх священиків , «які на своїх плечах і в серцях пронесли нескорену катакомбну Церкву»; «мирян, які у своїх сім’ях творили «домашню Церкву» і навчали нове покоління християн»…
« Ми бачимо, що воскресіння нашої Церкви-мучениці було Божим ділом. Тому, святкуючи 25-річчя легалізації УГКЦ, ми урочисто сповідуємо, що Бог нас воскресив до нового буття…»
У другій частині урочистостей – вручення щорічної відзнаки імені Блаженного Священномученика отця Омеляна Ковча.
Фрагменти документального фільму - ще один екскурс у минуле, у той час, коли жили сучасники о. Омеляна Ковча. Їхні спогади засвідчили безкорисливість, безмірну любов до людей, виняткову мужність пароха з Перемишлян, який згодом став парохом концтабору Майданек.
Лист Омеляна Ковча, який читав Петро Радейко, зворушив , ще раз підтвердив жертовність особистості отця Омеляна.
« Комітет із вшанування Омеляна Ковча відзначає подвиги людей, які є свідченням незламності людського духу. Дії кожної цієї людини є прикладом того, як мужність однієї особистості може змінити життя усіх», - зазначив член Комітету Данило Лубківський.
Відзнака Блаженного Священномученика Омеляна Ковча – це символ миру, порозуміння і особистого або колективного чину задля допомоги, захисту і підтримки інших.
Незалежно від національної, конфесійної, релігійної належності, світоглядних та інших відмінностей, відзнакою Блаженного Священномученика Омеляна Ковча нагороджуються особи, спільноти та організації за значний внесок у справі екуменічного діалогу, діалогу культур і народів, міжрелігійного та міжнаціонального порозуміння, соціально-харитативної та благодійної діяльності, а також за життєвий приклад жертовності та гуманізму й героїчні вчинки.
Відзнака містить скульптурну композицію у вигляді Ангела – Благовісника, який тримає символ мучеництва – золоту пальмову гілку, та диплом
Серед лауреатів відзнаки о. Ковча минулих років : Аарон Вайс (Ізраїль) - видатний історик; Гжегош Лінковський(Польща) – режисер, сценарист та продюсер; Василь Кощинець(Україна) – відомий державний діяч; Євген Сверстюк (Україна) – видатний літератор, політв’язень радянських таборів; Український католицький університет; Ліна Костенко(Україна) – велика українська поетеса.
Цьогоріч почесну відзнаку отримали : Мустафа Джемілєв, лідер кримсько-татарського народу (Україна); Марія Матвіїв, медик, яка рятувала поранених під час трагічних подій Революції гідності, зокрема на вулиці Інститутській у Києві у лютому 2014 року (Україна); Архиєпископ Юзеф Міхалік, Митрополит Перемишля РКЦ, колишній голова Польської Єпископської Конференції (Польща); Джеймс Темертей, меценат, фундатор Українсько-єврейськоі ініціативи (Канада) ; о. Михайло Шевчишин, отець-мітрат УГКЦ(Україна).
Отримавши нагороду, лауреати звертались до присутніх – і кожен виступ був втіленням окремої життєвої позиції, за кожним словом вгадувалась доля людини , її доброчинні справи.
Мустафа Джемільов говорив тихо, але його слова дивним чином відлунювали у серцях кожного з присутніх. Багато хто не стримував сліз і під час наступного виступу. Марія Матвіїв – медсестра « і за покликанням, і за професією» (як вона сама про себе говорить) - не вважає себе героєм, бо на Майдані було сотні таких , як вона. Перемога Революції Гідності - це подвиг кожної людини зокрема і подвиг усієї нації, бо «Подвиг однієї людини здатен змінити націю».
«З нами Бог» - цей величний антифон став логічним підсумком нагородження : добро твориться завжди з Божою допомогою.
З нагоди 70 -ої річниці пам'яті митрополита Андрея Шептицького з 1 листопада 2014року до 1 листопада 2015 року оголошено роком його вшанування. Тому у третій частині урочистої академії прозвучала ораторія «Іду. Накликую. Взиваю...» ( автор текстів - митрополит Андрей Шептицький, поетичне опрацювання Ірини Калинець; музика Віктора Камінського). Твір надзвичайно багатоплановий і щодо змісту, і щодо музичного оформлення. Здавалось, тут усе наше життя: і щоденна байдужість, і вдячність, і порятунок, історія і сьогодення. Видатні постаті завжди були Пророками ! Паралелі очевидні.
«…Омиймось з брудів, оновім серця -
джерела б'ють з цілющою водою.
Мій рідний краю, над тобою
сумна сльоза з Христового лиця»
«І груди стискує пітьма в натужнім віддиху.
І страху бездонна тиша розверзається в очах.
І кулі граду в лютій канонаді толочать ниву,
І палає збіліла хата….
І схипом зойк у грудях орача волає в небо:
БОЖЕ, відверни, врятуй мені мою нелегку працю,
мій хліб насущний дітям і жоні…»
«…Благословенний – для життя воскрес –
виходиш нині під небесні зводи.
Нехай Господь тебе прийме й назве
своїм святим і обраним народом».
Урочистості завершені. Кожен з присутніх відчував велику вдячність за трьохгодинне спілкування з Богом, з Мистецтвом, з Людиною, чий «Подвиг може змінити цілу націю».
Перемишлянський міський голова Олександр Зозуля:
Великою честю для кожного мешканця Перемишлян є той факт, що у нашому місті жив та проповідував о. Омелян. Зараз дивним і незрозумілим видається багаторічне забуття імені о. Ковча. І тільки зовсім недавно його постать, його справи стали відомі у цілому світі. Завдяки комітету із вшанування пам’яті Блаженного Священномученика Омеляна Ковча в Перемишлянах у 2012 році встановлено пам’ятник о. Омеляну , який став окрасою нашого міста. Від імені громади міста Перемишляни висловлюю щиру вдячність співголові комітету п. Іванові Васюнику за відновлення історичної пам’яті, поширення ідей людинолюбства та жертовності заради ближнього. ////////////////////////////// Лілія Зозуля